Зібрати на Потьомкінських сходах кілька тисяч людей у вишиванках одночасно, вилаштувати їх у живий ланцюг та встановити рекорд – саме так вже вісім років поспіль святкує День Незалежності одеситка Наталя Мажарова. Голова оргкомітету «Вишиванкового фестивалю» разом з іншими активістами розпочала популяризувати українську культуру в Одесі ще з 2008 року. За цей час відбулася Революція Гідності, розпочалися військові дії на сході країни. Зараз набагато більше одеситів публічно висловлюють свою проукраїнську позицію, а вишиванка стала модним одягом. Проте дівчина з командою однодумців за допомогою наймасовішого на півдні України патріотичного заходу продовжує розвивати майданчик для гуртування молоді.
radiosvoboda.org
Свято власними руками
У нас все починалося зі здорового, але все ж таки молодіжного егоїзму та максималізму. Коли Україна святкувала своє 18-річчя, я з друзями очікувала, що влада організує якесь яскраве свято, де ми зможемо відзначити «повноліття» рідної країни, потанцювати, послухати музику, поспівати гімн. Але виявилось, що нічого такого не планувалося. Тоді ми вирішили взяти все в свої руки і зробити свято для себе: сформували скромну програму розваг, запросили своїх знайомих, власним коштом пошили великий прапор, організували «вишиванковий ланцюг», на який прийшло усього кілька десятків людей. Ми і не уявляли, що через п’ять років фестиваль перетвориться у масштабне 5-ти денне свято та буде встановлено рекорд України – одночасне перебування понад 3-ох тисяч людей у вишиванках на Потьомкінських сходах. Попри такі «стрибки», зупинятися ми не плануємо.
radiosvoboda.org
Це про справжній патріотизм, а не про саму лише вишиванку
radiosvoboda.org
Чесно зізнаюсь, що 8 років назад у мене не було власної вишиванки. І на другий рік фестивалю, здається, я теж ще не встигла придбати собі сорочку, а у когось позичала спеціально для фестивалю. Тоді не було такої культури носіння національного одягу в Одесі. А вишиванки не були такими модними і трендовими, як вони стали зараз. І сорочка – це звичайно символ, але головне, що наше свято було і залишається про справжній патріотизм, який виховується у родині, який є у підсвідомості у кожного громадянина, а не про те є у тебе вишиванка чи ні.
Коли ми задумали фестиваль, то головною метою було створити майданчик для комунікації української громади в Одесі, для її об’єднання. Я зі своїми однодумцями бачила, що потреба у цьому є. І завдяки фестивалю молодь теж побачила, що вона не поодинока у своїх прагненнях проявити любов до батьківщини, проявити свою українськість. Але ми це робили не в радикальний, а в гармонійний та естетичний спосіб, без жодних гасел та політики.
Хочу знати чим «дихає» Одеса
У нас ніколи не працювали професійні івент-менеджери тощо. Усьому вчилися самі, досвід приходив з часом. Мої юридичні навички допомагають у співпраці з міською владою. Адже спершу було тотальне нерозуміння, як такий масовий захід може проводити громадська організація, громадські активісти. Мені трошки легше зорієнтуватися, які нам потрібні дозвільні документи, нюанси у процесі їх отримання тощо. Спершу я координувала заходи фестивалю, була серед членів організаційного комітету. Спільними зусиллями нам вдавалося із року в рік розвиватися та нарощувати масштаби.
radiosvoboda.org
Останні 5 років я є головою оргкомітету фестивалю і це неймовірна відповідальність. Звісно, це вплинуло і на те, як я приймаю рішення у інших життєвих та робочих ситуаціях. Мені неодноразово пропонували роботу в Києві, у інших містах. Але в мене завжди є прив’язка до Одеси. Літом я мушу бути тут, збирати команду, комунікувати з нею. Я хочу відчувати, чим Одеса зараз «дихає», який фестиваль вона потребує, як проявляється активність містян, які є потреби у одеської громади. Мені важливо розвивати цей фестиваль для того, аби навколо нього продовжувала гуртуватися та реалізовувати свій потенціал талановита та активна молодь.
radiosvoboda.org
Автор: Людмила Гіцевич
