Про те, як зростає в Україні добробут, міністр соцполітики Рева (а також його шеф Гройсман) мали б розповісти… польському колезі Матеушу Моравецькому. Глава уряду Польщі днями вкотре закцентував на тому, що його держава прийняла вже 1,5 мільйона українців. Є дані й про те, як зросла протягом останнього року еміграція до Ізраїлю, хоча Польща, звісно, була й лишається головним реципієнтом українських заробітчан. Останні, мабуть, просто мазохісти, якщо тікають з країни, де зарплати – все вище й вище, а життя – все краще і краще.
pravda.com.ua
Одначе що саме сказав Рева? Урядовець зазначив, що середньомісячна заробітна плата по Україні в січні-жовтні 2017 року зросла на 37,1% порівняно з відповідним періодом 2016 року і становила 6,9 тис. грн. на місяць. Він додав, що за підсумками 2017-го в уряді очікують зростання фонду оплати праці до 796,3 млрд. грн., що на 36,1% більше порівняно з 2016 роком. Рева також повідомив, що кількість громадян, чиї доходи менші від реального прожиткового мінімуму, зменшилася з 54,5% до 39,4%. З цього всього Кабмін робить цілком прогнозований висновок про те, що фінансове благополуччя народу суттєво покращилося. Проте чи дійсно все так і є? Розберемо цифри Реви без рожевих окулярів.
Передусім, з приводу прожиткового мінімуму. Так, він дійсно підріс. Якщо станом на 1 січня 2017-го прожитковий мінімум становив 1544 гривні, то станом на 1 січня 2018 року він складає вже 1700 грн. Різниця, як бачимо, становить менше 200 гривень, і навряд чи така мізерна сума могла суттєво вплинути на кількість нужденних в Україні. Збільшення прожиткового мінімуму благим чином дається взнаки лише при начисленні зарплат депутатам та керівництву Верховної Ради. Наприклад, якщо зарплата спікера становить 12 прожиткових мінімумів, то він замість 18,5 тисяч гривень отримає цілих 20400, що, звісно, не може не радувати цю конкретну людину. Хоча мова зараз не про спікерів.
Повернемося до Реви і до його радісних реляцій з приводу збільшення фонду заробітної плати. Тут знов таки міністр не бреше – фонд зарплати виріс, оскільки вольовим рішенням уряду (ухваленим ще у 2016-му) з 1 січня 2017 року мінімальна зарплата в Україні зросла до 3200 гривень. Відтак фонд зарплати не вирости не міг. Проте чи означає це зростання економіки, збільшення виробництва тощо? Аж ніяк. Це означає лише те, що ті працедавці, котрі зуміли «вижити» після чергового «покращення», вимушено підняли ставки для своїх працівників, не маючи для цього реального фінансового підґрунтя. І, певна річ, що на вартості товарів чи послуг, які вони виробляють, зростання фонду заробітної плати не відбитися не могло.
Однак від мінімальної заробітної плати перейдемо до середньої, котра, за словами Реви, зростає також. Дивовижно, але й в цьому пункті урядовець також каже правду. Ба навіть більше: очікування уряду відносно того, що вже незабаром середня зарплата по Україні дорівнюватиме 10 тисячам, цілком можуть справдитися. Власне, вже й зараз до заповітної цифри не так й далеко. Але відкрию Реві величезну таємницю: сама по собі цифра, у якій виражена зарплата населення, не говорить абсолютно ні про що.
Інакше справжнім раєм можна було б вважати життя в Україні в середині 90-х, коли населення отримувало на руки мільйони. А пік цього райського життя припав на 1993-й, коли індекс інфляції сягнув рекордної (поки що) цифри – 10206%. Нагадаю, що якщо на середину січня 1993 року буханець житнього хліба коштував в середньому 33 крб., свинина – 825 крб. за кг, яловичина – 715 крб., літр молока – 79 крб., сметани – 352 крб., а десяток яєць – 344 крб., то під кінець року, а, точніше на середину грудня, хліб подорожчав до 2000 крб., свинина – до 53911 крб., яловичина – до 35566 крб., молоко – 4665 крб., сметана – 24518 крб., яйця – 33037 крб.
Так, зараз ми, на щастя, далекі від гіперінфляційних покажчиків, але не вільні від інфляції «звичайної». Саме вона й визначає як темпи здорожчання товарів і послуг, так і якість життя в цілому. Невже Рева, Гройсман та інші члени «команди реформаторів» не знають про те, що лише з порівняння зарплат та цін вимальовується справжня картина добробуту населення? Або ж, навпаки, не вимальовується. В протилежному ж випадку розпорядженням Кабміну можна наказати виплачувати навіть мільйонні зарплати, підтягнувши до їхнього рівня реальні ціни.
patrioty.org.ua
У 2017 році в Кабміні обіцяли, що інфляція становитиме не більше 8% і що такий рівень буде забезпечений в результаті «успішних» реформ українського уряду. Тепер про цю обіцянку забули. Вже зараз Держстат заявляє про інфляцію на рівні 13,7%, тоді як до кінця 2018 року показники можуть зрости й до 20%. Переконаний, що й у цьому випадку урядовці знову віднайдуть «об’єктивні чинники», котрі буцімто заважають їм впроваджувати реформи, й розповідатимуть байки про те, що доходи населення зростають, але самі українці, на жаль,забагато їдять (як вже колись сказав був Рева) і тому ніяк не можуть відчути зростання своїх доходів.
Між тим чергове збільшення зарплати, не підкріплене зростанням продуктивності праці, призведе не просто до того, що ціни наздоженуть зарплати – вони їх значно переженуть. Адже якщо бізнес підвищує зарплату, то він просто зобов’язаний включити нову зарплату в собівартість продукції, нарахувати ЄСВ та ПДВ. В результаті зростання цін запрограмований. (І це ми ще не торкаємося паралельного збільшення комунальних послуг, котрі також постійно «вимивають» гроші з гаманця споживача, залишаючи від його фантастичної зарплати самі копійки).
Власне кажучи, чим швидше зростає номінальна заробітна плата, тим нижчою стає зарплата реальна і тим нижчою є купівельна спроможність гривні, виданої в рамках такої зарплати. З усіх методів щодо того, як «вилікувати» економіку країни, чинний уряд обрав найбільш шарлатанський, а саме «лікування» за рахунок інфляційного ефекту. Бо якщо ВВП України зросло на 2%, то зростання номінальної зарплати на 20% може відбутися лише за рахунок емісії порожніх грошей. Котра своєї чергою призведе до різкого, стрибкоподібного зростання цін на все і вся. Між тим збільшення заробітної плати лише тоді має сенс, коли зростає економіка.
Але в Україні цього не відбувається. В Україні лише розповзаються діри у кишенях та гаманцях, куди безсенсовно валити все нові й нові самоскиди грошової маси. Саме тому населення – замість радіти підвищення номінальних доходів – все ще стоїть в чергах на отримання біометричних паспортів і створює проблеми урядам сусідніх держав. У той час як український уряд зайнятий приємними святковими навіюваннями на тему, як добре ми живемо. І це йому вдається краще, аніж реальна робота, але ж уряди призначаються не для того, аби вводити громадян у стан масового гіпнозу?..
Михайло Поживанов,
політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
