Чому на українському березі Дунаю нафтова “спадщина” СРСР загрожує екосистемі й здоров’ю людей, – про це в матеріалі Сніжани Стрепетової.
dumskaya.net
Соціалістична наддержава, що відійшла в історію, залишила нам у спадок велику кількість проблем, не вирішених до сьогодні, зокрема екологічних. Років 50-70 тому мало хто з партійних керівників замислювався про захист навколишнього середовища, і тому наслідки деяких їх недалекоглядних рішень відчуваємо на собі ми, котрі живемо в нову епоху.
До небезпечних об’єктів із відстроченим на десятиліття негативним впливом можна віднести котловани-нафтовідстійники, розташовані в районі прикордонної смуги 64-ї милі Дунаю (буквально в 10-15 метрах від русла річки) при під’їзді до міста Рені, про які й піде мова.
У місцевих жителів це зловісне місце отримало вельми поетичну назву – Лебедине озеро. Всього тут три котловани – один величезний і два менші. У цих непристосованих ємностях уже півстоліття зберігаються залишки нафтопродуктів, кількісні та якісні характеристики яких невідомі. За деякими оцінками, обсяг вмісту земляних ям може досягати восьми тисяч кубометрів.
dumskaya.net
Нафтовідстійники на березі Дунаю вирили на початку 1960-х років: із 1961 по 1966 роки з Ренійського порту нафту активно транспортували до Югославії. У ємностях для перевезення залишалися важкі фракції – їх і зливали в котловани. Після заповнення їх залишили без жодної уваги.
Своїми спогадами про ті події поділився начальник Ренійського відділення комплексного використання водних ресурсів ДБУВР Андрій Песку, що працює на даній ділянці з 1975 року. За словами фахівця, котловани з нафтопродуктами були вже тоді. Довгий час вони стояли відкритими, в них потрапляли й гинули тварини. А одного разу сюди спустилася зграя лебедів: усі птахи загинули, а котлован із тих пір прозвали Лебедине озеро.
На початку 1980-х років на найбільшому «озері» (приблизні його розміри – 100 х 35 х 5 м) сталася пожежа. Нафтопродукти горіли більше тижня, стояла кіптява, поруч із цим місцем неможливо було дихати. Загасити вогонь вдалося лише за допомогою піску – його підвозили на баржах по Дунаю. Так найбільший котлован виявився засипаним, і його точні межі зараз визначити неможливо. Два інших нафтовідстійники утворилися, можна, сказати стихійно – в них переливався вміст із великого котловану. Вони досі заповнені залишками нафтопродуктів, які, висихаючи по краю, перетворюються в бітум.
dumskaya.net
До речі, «нафтові» поклади привернули увагу підприємливих ділків: кілька років тому на «озерах» встановили обладнання для витоплювання і викачування бітуму. Кажуть, то були доріжники, які використовували здобуте для ґрунтовки на трасах. Однак незаконний процес «нафтовидобутку» несподівано припинили, і тепер посеред котловану сиротливо стоять залишені пічки.
Ми побували на Лебединому озері в січні – поверхня його зараз досить застигла, по ній можна навіть ходити. А викопаний шматок «гладі» чудово горів. Місцеві стверджують, що влітку в спеку «озеро» тане, і вміст його стає рідким, а навколо розноситься задушливий запах. Втім, нафтовий аромат відчувається тут і в холодну пору.
Головна проблема полягає в тому, що нафтовідстійники знаходяться в безпосередній близькості від Дунаю. Вони одамбовані, але якщо рівень річки підніметься вище критичного, нафту може змити водою. Це щодо відкритих котлованів. А найбільший, нині засипаний піском, знаходиться найближче до води. Враховуючи, що в цьому місці ділянка Дунаю дуже вузька, берег постійно підмиває. Через кілька років вода добереться й до нафтопродуктів. Тоді біди не уникнути.
dumskaya.net
Фахівці, знайомі з цією проблемою, вважають, що площа забруднення становить близько 3500 кв. м, а обсяг забруднення оцінюється в 16, 5 тис кубометрів ґрунту. Передбачуваний обсяг нафтопродуктів (близько 8 тис. кубометрів) при потраплянні в річку і море здатний забруднити до 80 тис. кв. км поверхні води (20% поверхні Чорного моря). Цей факт говорить про реальну екологічну загрозу для всього басейну Чорного моря, яка стосується всіх країн, що мають берегову лінію на Чорному морі.
Про те, що прибережна смуга біля місця заховання нафтопродуктів дійсно відчутно скоротилася, можна судити з розташування бетонних плит: колись вони знаходилися на землі, а зараз майже наполовину пішли у воду.
Про цю проблему влади Ренійського району заговорили нещодавно. У 2016-му про неї поінформували першого віце-губернатора Володимира Жмака. Минулого року до теми підключався в.о. директора КП «Бюро регіонального розвитку Одеської області» Юрій Махненко. Велося активне листування, в ході якого і з’ясувалися викладені вище обставини. У травні було проведено нараду за участю фахівців провідних науково-дослідних інститутів і вузів Одеси, керівників профільних структурних підрозділів ОДА. На цій зустрічі було визначено, що перш ніж практично ліквідувати небезпечний «нафтовий спадок» радянської епохи, необхідно провести пошукові роботи та встановити межі засипаного котловану, а також склад його вмісту. Потім необхідно підготувати проект із вилучення відходів та рекультивації території.
dumskaya.net
На превеликий жаль, далі слів справа не рушила. А загроза міжнародного масштабу, як і раніше, залишається реальною. І чим більше проходить часу, тим вище ризики. Може, не варто доводити ситуацію до критичної точки? «Заплямована слава» навряд чи додасть балів країні, котра так прагне до європейської спільноти…
