Якщо бодай на мить уявити гіпотетичну втечу Петра Порошенка та його команди з країни, то, слід визнати, варіантів для отримання притулку в них небагато.
uapress.info
Власне, їх немає зовсім. В цьому питанні навіть Янукович перебував у кращому становищі.
У патовій ситуації нинішню українську владу не прихистить ані Схід (читай – Росія), ані Захід. В розпорядженні гіпотетичних біженців з Банкової та Грушевського лишається хіба що Африка, або Близькій Схід, хоча це, зрозуміло, жарт.
А от не жарт те, що, доводячи ситуацію до крайнього абсурду, українська влада не розуміє зовсім елементарних речей. Їй здається, що “батл” між “порохоботами” та “зрадофілами” завершиться внічию, і що дискусія на тему, чи морально Президенту та генпрокурору зубожілої воюючої країни відпочивати відповідно на 500 і 50 тисяч доларів, помалу зійде на пси. А якщо й не зійде, то лідер країни викладе на стіл свої звичні козирі – отриманий в муках безвіз та те, що війна з Росією обмежилася тільки “ДНР” та “ЛНР” і що сепаратизм не поширився, приміром, на Харківську чи Одеську область. Мовляв, плюси правління Порошенка превалюють над його “маленькими” людськими слабкостями.
Зрештою, соціуму вкотре нагадають, що наш Президент – бізнесмен (знали, кого обирали!), а відтак має право на цілком “бізнесменський” відпочинок приблизно на півмільйона в іноземній валюті. Те саме стосується і генпрокурора, в якого діти (або ще якась рідня) також причетні до активного заробляння грошей. Те, що вся правляча верхівка України є тотальними бізнесменами, ні в кого не викликає сумніву. Проте краще б вони були бодай трохи філософами та провидцями. Або просто добрими аналітиками, здатними до усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків.
А наслідки для Порошенка та Ко після Мальдів-Сейшел полягають передусім в тому, що ці діячі, по-перше, провокують до себе недовіру, неприязнь і доволі зневажливе ставлення, а, по-друге, стають не бажаними на політичній шахівниці фігурами. Не бажаними для Заходу, певна річ. Але проблема влади в тому, що, звикнувши плювати на думку власного народу, аналогічний спосіб дій вона переносить й на західних партнерів. А ті подібні речі не пробачають, про що Порошенкові й Луценкові вже було надіслано кілька чітких та зрозумілих сигналів.
По-перше, як справедливо зазначає нардеп Сергій Лещенко, тема відпочинку спочатку Порошенка, а потім – Луценка, спливла у пресі недарма. Підтекст повідомлення Лещенка полягає в тому, що українські ТОП-відпочивальники доволі добре подбали про засекреченість своїх вояжів – настільки добре, що журналісти-розслідувачі навряд чи докопалися б до суті, якби не допомога третьої сторони.
Спершу Мальдіви, потім Сейшели. Друге за місяць розслідування команди “Схеми: корупція в деталях – RFERL”. Якби я був прихильником теорії змов, то сказав, що RFERL – це американська корпорація, яка спершу фінансувалася ЦРУ, а тепер утримується за гроші Конгресу США. І за відпочинок Порошенка з Луценком теж платили в доларах, значить, суми проходили через кореспондентські рахунки в Америці. І, значить, Держдеп США зливає їм інформацію. Але я не прихильник “теорії змов” і знаю, що хлопці добре роблять свою роботу, – тонко іронізує Лещенко, натякаючи, що Порошенка більше ніхто не стане прикривати. Навіть недавні симпатики та союзники з Заходу.
Якщо цього замало, то от ще кілька прикладів попереджень, які надсилають офіційному Києві в неофіційній обстановці. Над Юрієм Луценком (котрий, до речі, вже вдруге за короткий час стає фігурантом подібного скандалу – восени його вже звинувачували в надмірних витратах на організацію весілля його сина, яке проходило в елітному заміському клубі Queen Country Club) відверто покепкував Майкл Карпентер, екс-заступник помічника глави Пентагону з питань України та Євразії в адміністрації Барака Обами, а нині директор аналітичного Центру Байдена при Пенсільванському університеті.
“Генеральний прокурор України Юрій Луценко каже, що відпочинок на курорті “Four Seasons” на Сейшельських островах є “чимось, що собі може дозволити типовий українець середнього класу”. Це може стати прекрасним виборчим слоганом”, – пише Карпентер у Facebook.
Коментує слова Луценка і Алекс Кокчаров, експерт з оцінки ризиків в аналітичний компанії IHS Markit у Лондоні: “Диву даєшся, наскільки ці люди відірвані від реальності”, – пише Кокчаров щодо слів Луценка про можливості українського середнього класу.
Також коментатори оцінили і слова Луценка про те, що саме подарунок від сина зробив можливою коштовну мандрівку. “Ну хіба не диво, яких успіхів у цій частині світу досягають сини та доньки впливових політиків. Ці успіхи неспівмірні із тим, що могла би дати звичайна сумлінна праця та бізнес-інстинкти. І чого б це так відбувалось?” – пише Ерік Карл Гонц, менеджер програм Євразії у Center for International Private Enterprise (США). “Звичайна середня заробітна платня на рік у Києві, а це найбільша в Україні, приблизно 3700 доларів. Тож пересічному киянину знадобиться 17 років, щоб відкласти гроші на такий відпочинок для “середнього класу”, – додає Гонц.
24tv.ua
Втім, особисто для мене “останнім китайським попередженням” для українських можновладців стала надрукована ще 6 грудня 2017-го надзвичайно різка авторська колонка Леоніда Бершидського на сайті агентства Блумберг. Останній акорд цього опусу можна трактувати як завгодно широко – аж до прямого заклику повторити “на біс” для Порошенка долю Януковича. Як правило, саме цей колумніст Блумберга одягає в слова те, про що думають найвпливовіші інституції світу. Інколи ці слова звучать як піратська “чорна мітка” для тих, кому вони адресовані. В грудні було схоже на те, що “чорну мітку” отримав Петро Порошенко.
Все, починаючи від заголовку статті (“Захід підтримує не ту людину в Україні” – The West Backed the Wrong Man in Ukraine) і до розвитку основних тез, мало б змусити Петра Порошенка здригнутися у поганому передчутті. Тим паче з огляду на відмінне знання Порошенком англійської мови, що вигідно відрізняє його від втікача Януковича. Але є й те, що ріднить його з “попередником” – невідомо звідкіля взяте відчуття безкарності та, як справедливо зазначають коментатори, повна відірваність від реальності.
Саме ця відірваність дозволила, наприклад, генпрокурору Луценку влаштувати собі дорогу відпустку напередодні річниці перших розстрілів на Майдані 22 січня 2014 року. При тому, що, як відомо, трагічні події того часу досі не розслідувані, а держзрада екс-президента Віктора Януковича не доведена.
Що ж, за цинізм рано чи пізно доведеться платити. Як буквально, так і фігурально. В цьому контексті з найостанніших тривожних “дзвіночків” можна згадати слова Андерса Аслунда, котрий в інтерв’ю “Економічній правді” прямим текстом вказав на те, що “у вас є високопосадовці, які думають, що можуть красти компанії та займатися рекетом великого бізнесу. У вас Служба безпеки України та Генеральна прокуратура займаються вимаганням грошей у компаній за надуманими приводами. І всі це бачать”.
Я б не очікував, що до виборів президента, які відбудуться у 2019 році, МВФ чи Європейський союз дадуть Україні кредити. Через це гривня залишатиметься слабкою, – додає Аслунд.
Якщо цієї констатації (разом з новими викривальними матеріалами, поява котрих, вочевидь, буде також санкціонована Заходом) все ще замало для того, аби напоумити українську керівну верхівку, то тоді способу достукатися до неї, мабуть, просто не існує. А раз так, то висновки вона робитиме вже пост фактум, коли буде запізно щось міняти, але саме прийде час шкодувати про втрачену владу та загублені можливості.
Михайло Поживанов,
політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
