У студії “Громадського радіо” – народний художник України Іван Марчук.
Андрій Куликов: Ваш тато був ткач. Наскільки це нитки сходяться на ваших полотнах?
Іван Марчук: Це немає ніякого відношення до ткацтва. Але коли я був вже у Києві й поїхав вперше до Седнева, то це був вже листопад. І будинок творчості знаходиться серед гаїв. І як подивився – голі дерева. Яка краса! А як цю красу передати? Я малював пейзажі, так, як всі. Так, як всі, малювати я не хотів, і я почав думати, і придумав, мені ці гілочки підказали своєю анатомією. Це наче вишиваночка, як з ниткою працюють дівчата. Отже, я придумав, мені допомогла технологія з кераміки. І так пішло – я зробив дві картини в цій технології з фігурами, одна картина знаходиться в Москві, одна в мене лишилася. Я повністю цю технологію переніс на пейзаж.
І люди дивуються, і за 1,5 роки я відвідав вже 11 країн, зробив 165 виставок за межами України.
Андрій Куликов: А чому за межами України?
Іван Марчук: Тому що Україна – така країна, яку взагалі ніхто не знає. І Україна як держава, неіснуюча, можна сказати, яка не здійснилася, вона нічогісінько не робить, щоб світ її знав. Є стандарти – Шевченко і Кличко. А мистецтво, культура – це обличчя держави. Якщо когось спитати, а що ви знаєте про Італію? Італія – це Мікеланджело, Рафаель, Леонардо да Вінчі. Проте Україна народжує найбільші таланти на квадратний метр у світі, але вона їх не поливає, вони їй не потрібні. А якщо дається талант, ти маєш його повістю віддати людству. І якщо на цій землі він не може прорости, він мусить шукати землю, де він буде проростати.
Наталя Соколенко: Хто нічого не робить і чому не робить?
Іван Марчук: Вже протягом 30 років люди морочать голову владі, і все йде розмова про музей, вже було три чи чотири проекти.
Наталя Соколенко: Музей Івана Марчука на Андріївському узвозі, той самий, в будівництво якого перший камінь закладав колишній президент Ющенко?
Іван Марчук: Так, але президент обманув весь світ, обманув Україну. Якщо президент поклав капсулу, то це історичний факт, який має бути реалізований. А йому байдуже, він забув. Коли людина оглядається назад, вона ніколи не сягне обрію. А він дивився тільки назад.
Зараз я працюю з п’ятьма послами, і якби не вони, цих виставок би не було. Мене запросили зробити виставку в Європарламенті, і зробили, пройшло все прекрасно. Потім була виставка в Бельгії, Люксембурзі.
Наталя Соколенко: Ви – відомий художник, користуєтесь шаленою популярністю і повагою, чому ви не коментуєте політичні події в Україні. Можливо, ваше слово мало би вплив?
Іван Марчук: Вже не хочу. Я не вмію брехати, правда понад усе, а в нас абсолютно правди немає, законів немає, порядку немає. А як немає законів і порядку, то і держави немає. Сьогодні Україна – найгірша країна в Європі для життя. Чому тікають люди з України? Тому що жити хочуть.
Андрій Куликов: Чому ви не втекли з України?
Іван Марчук: Я дуже каюся вже кілька років, що приїхав з Америки. Я жив нормально, я не знав, що таке негативні емоції. Просто важко одному жити в чужій країні, якби в мене була жінка, мене б тут не було.
Наталя Соколенко: Голосів митців в Україні зараз не чутно. Можливо, саме цього і не вистачає, щоб приструнити політиків, які виходять за межі своїх конституційних повноважень і здорового глузду, і нікого не слухають. Можливо, послухали б митців?
Іван Марчук: Я не хочу де-небудь говорити. Мене цитують, я маю понад 300 публікацій в газетах, на телебаченні. Я все кажу то, що я думаю, і те, що є, тому що я люблю правду і справедливість. Але країна в нас антимузейна і антикультурна. Про це не думають. Скільки було міністрів культури, вони нічого не зробили для моєї популяризації, вони мені майстерні не дали. Сьогодні у 80 років в мене немає нормальної майстерні.
