24tv.ua
Гадаю, після того, як Трамп підписав нові санкції щодо Росії, Україні має бути соромно.
Так, Порошенко у травні теж видав заборону щодо діяльності ряду російських компаній, але нам – як то кажуть – сам Бог велів відповісти росіянам певними обмеженнями. Адже це наша війна, а не американська. Втім, із дефініцією подій на Сході українська влада так до кінця й не визначилася – там, як ми знаємо, й досі триває “антитерористична операція”.
І поки вона триває, праворадикальні сили обіцяють розпочати восени акції проти російського бізнесу, представленого в Україні. Чому саме восени – зрозуміло. Початок нового політичного сезону має бути ознаменований чимось скандальним. Коли держава не виконує свої функції, її нішу займають бажаючі попіаритися на проблемі. А проблема є, й, до того ж, чимала: попри визнання Росії ворогом, цей самий ворог почувається на наших теренах вельми комфортно. Перефразуючи покійну Валерію Новодворську, у нас “тече ріка правди, але береги в неї – з брехні”.
Бо правда на сьогодні полягає в тому, що найвідомішими монополістами є російські гравці на ринку електроенергії, торгівлі тютюновими виробами та мобільного зв’язку. Що стосується електроенергії, то увагу варто звернути на компанію VS Energy. До її підприємств входять Житомиробленерго, Кіровоградобленерго, Херсонобленерго, Київобленерго, Рівнеобленерго, Одесаобленерго і Севастопольенерго. А основними бенефіціарами компанії вважають бізнесменів з Росії Михайла Воєводіна, Євгена Гінера і Олександра Бабакова. Того самого Бабакова, який, будучи депутатом Державної Думи РФ, голосував за анексію Криму.
Втім, віднедавна VS Energy переписала бізнес в Україні на громадян Латвії та Німеччини. І це ще одна прикмета нашого часу – росіяни мімікрують під осіб з менш дражливим громадянством. А інколи вони й взагалі прикидаються українцями. Останнє стосується, зокрема, тютюнового гіганта “Мегаполіс-Україна”. У 2010 році він скупив майже всіх великих місцевих дилерів. Компанія в лічені місяці вибудувала монополію по всій країні і підім’яла під себе весь ринок.
Експерти говорять, що успіх в цій царині був узгоджений нагорі – ще за часів правління Януковича, тісно пов’язаного з Кремлем. Офіційно вигодонабувачами є фізичні особи – підданці України, Ірландії і Великобританії, проте ні для кого не є секретом, що з 2012 року всім тютюном України керує такий собі громадянин РФ Кесаєв, щодо якого діють санкції. ГПУ взялася за “Мегаполіс-Україну” лише у березні 2017-го, проте наразі не зрозуміло, чим завершиться ця справа.
Що ж стосується мобільного зв’язку, то й тут правлять бал росіяни. Оператор “МТС” (“Мобільні телесистеми”) – російська компанія, котра у 2003 році ковтнула бренд UMC. Наразі вона виступає під європейською маркою Vodafone, раптово перейшовши у володіння нідерландської Preludium BV. Друга велика риба, що плаває у водах української телефонії – компанія “Київстар” – належить російському міліардеру Михайлу Фрідману. Тут – свій сюжет, не менш захопливий та інтригуючий.
“Київстар” любить закцентувати на європейському шляху розвитку, максимально намагаючись відгородитися від російського капіталу. До 2009 року її акції були розподілені між трьома компаніями – норвезькою Telenor, російською Альфа-груп і міноритарними акціонерами. Головними були норвежці з 54% акцій, й так тривало доти, доки в РФ не вирішили об’єднати “Вимпелком” і “Київстар”. 2009-ий став роком корпоративної війни між норвезькими та російськими бізнесменами, а закінчилося все створенням абсолютно нової компанії. Вона отримала назву VimpelCom Ltd ізареєстрована на Багамах з головним офісом в Нідердандах.
Окремим рядком слід згадати й російські банки, інтегровані в українську фінансову систему. В санкційний список України увійшли 29 банків, але, за дивним збігом обставин, всі вони – дрібні регіональні установи, такі, наприклад, як “Банк Москви”. Їхні активи заблоковані, й цим банкам заборонено видавати кредити резидентам України та купувати цінні папери. І все це дуже правильні кроки, які, щоправда, знівельовані тим, що такі гіганти ринку, як ВТБ чи “Сбербанк”, чомусь не потрапили під табу. Те саме стосується й “Альфа-банку” – дітища вищезгаданого мільярдера Фрідмана.
Список сфер, де активно діє чи навіть домінує російський бізнес, можна продовжувати до нескінченності. Хоча банківський сектор особливо ріже око. У 2016 році Держстат України зафіксував зростання обсягу прямих іноземних інвестицій, з яких добра половина припадає на російські банки, котрі у такий спосіб підтримували своїх українських “дочок”. І це при тому,що фінансові установи країни -агресора мали б здати банківські ліцензії та згорнути діяльність на території України. Це те, що стосується росіян. А відносно української банківської системи можна зауважити тільки одне: велика ганьба, що вона досі не навчилася обходитися без російських “милиць”.
Теперішня влада України навіть не завдає собі клопоту замислитися над тим, які вона несе репутаційні втрати через пряме чи опосередковане сприяння російським монополістам всіх мастей. Особливо цинічно виглядає це на четвертий рік війни, котра триває на Донбасі. Свого часу дипломатичні відносини між Грузією і РФ були розірвані після того, як Росія напала на Грузію в 2008-му році. Проте Україна – попри нещодавнє запрошення в уряд цілого десанту грузинських фахівців та екс-урядовців – чомусь не наслідує приклад цієї держави.
І поки уряд нашої країни зволікає з рішучими кроками, Америка пожинає плоди твердої та послідовної антиросійської позиції: Путін грозить висилкою співробітникам дипломатичних установ США. Але значно важливішим за такий демарш є те, що Європа має далеко не одностайну думку з приводу останніх рішень американського Сенату та адміністрації президента Трампа. Так, наприклад, голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер закликав терміново розглянути питання про можливу реакцію на той випадок, якщо європейські енергетичні компанії або інший європейський бізнес підпаде під санкції, які зараз обговорюються в Вашингтоні.
Про це пише у недавній статті Financial Times, яка зазначає, що Брюссель «має бути готовий відреагувати протягом декількох днів», якщо Америка стане діяти, “не враховуючи побоювань Європейського Союзу”. Все це дуже схоже на боротьбу за “тіло” України, у той час як “душу” її – за словами держсекретаря США Рекса Тіллерсона – роз’їдає корупція. Боротьбу, котра набирає нових обертів у той час, коли Україна просто спостерігає за нею з боку. Така політика не є ані правильною, ані моральною, проте, напевно, вигідною для можновладців. А вигода для них – це той наріжний камінь, на котрому сьогоднішня влада будує власне, а не державне, благополуччя.
Михайло Поживанов
політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
